ВОНИ ВОЛОДІЛИ ЗЕМЛЕЮ

Селещинський край був багатим. Чимало людей жило в достатку. Про це свідчить хоча б те, що в степу було багато хуторів, а в самих селах мешкали заможні люди. В кінці XIX на початку XX століття тут жив пан МаришеІІко, який славився своїми добротними волами і великою кількістю коней. На його полях працювало багато люду. В Сухоносівці мала 70 десятин землі, добрячий сад і луки бариня, що жила в Краснограді, землю вона здавала в оренду 6-7 господарям. Сама ж приїжджала сюди відпочивати. На Ховрзшівці (поблизу комбікормового заводу і комплексу по відгодівлі ВРХ) мав наділ в 50 десятин землі Нестеренко. На місці теперішньої центральної садиби асоціації імені Гоголя мав 60 десятин землі Селефонтій Кизим. Недалеч-ко від нього мав гогсподарство куркуль Масюра. Найбагатшим в окрузі був Пасько (хутір Паськівка, нині село Тимченківкі). Він мав 200 десятин землі.

ХУТІРЕЦЬ МІЙ, ХУТІРЕЦЬ

Села в старовину не мали чіткої межі, бо крім них було чимало хуторів. На кінець XIX століття і до революції 1917 року, обабіч села Сухоносівка, було кілька хуторів: Глинянівка — 6 хат (тут жили Карпенки, Редьки, Зайці). Ховрашівка — садиба Нестеренка,'навпроти Тимченківки — хутір Паськівка. За Сухоносівкою розміщався Та-ранівський хутір, ще один з них знаходився в степу, де нині володіння тракторної бригади № 2 асоціації імені Гоголя. Імена і прізвища господарів майже не збереглися, їх звали просто — хуторяни. Від останнього хутора залишився лише напівздичавілий сад. Там, де зараз село Щетоані (доречі тут жили в основному Щербані), розміщувалось село Козаче, мабуть так його назвали через те, що більшість чоловічого населення були козаками. Після революції, хутори поступово лікзідовували. Залишилися в пам'ять про їх існування невеличкі сади в степу', засипані криниці та самотнє кладовище Таранівського хутора.

ОИ, ДЕСЬ БУЛА ПРИ ДОРОЗІ КОРЧМА

Може хто пам'ятає, що в Селгщині при дорозі стояла корчма. і озміщувалась вона коло ШЛЯХУ на тому місці, де донедавна було пшшіщоння Селещинського візділсння зв'язку. Завідував нею еврєй (дебелий, кажуть, дядько був), справу свою добре знав і товар хороший мав, і порядок теж. Говорили бувало, як перебере хто кварту лишнього та почне буянити, то корчмар брав його за шкірку та так кидав бідолаху, що той летів до середини шляху.

Щоб розважати і принаджувати відвідувачів, корчмар найняв циган, які грали, співали і танцювали для відвідувачів торгового закладу.

В Селещині була корчма, а в Коновалівці лавка (нині на тому подвір'ї живе Лаврентьєв). Товари в ній були різні: і ситець на спідниці, і нитки для вишивання, і хустки шовкові, і свити, і шапки, і чоботи.

ЯРМАРКИ В СЕЛЕЩИНІ

Раніше майже в кожному селі були ярмарки. За свідченням старожилів, в Сєлещині, навпроти корчми, по той бік шляху, була базарна площа, де проводились ярмарки. Організовувались вони двічі на рік: на Івана Богослова та восени — після збору врожаю. Тривали по кілька днів.

Чого тільки не було на них. Товари були на різний смак і кожен мав можливість придбати те, що йому необхідне.

Розважались тут хто як хотів. Хтось, добре заробивши, на радощах біг в корчму, інші танцювали, а хтось і на каруселях та гойдалках катався. Для охочих повеселитися грали Бондаренки (два брати і батько), а також дід Дем'ян Батрак.

ВОРОЖИ, БАБКО, ПОВОРОЖИ

В старовину в кожному селі були люди, яких називали цілитиля-ми, бабками-повитухами, шептухами, ворожками. Ці люди й на травах знались і замовляли й хворь, могли й долю наперед вгадати.

В Сухоносівці визнаною бабкою-повитухою була бабка Руденчиха. Не одного козака в цілющих травах купала, не одній майбутній дівці пупок зав'язувала. З кінця XIX і до середини XX століття в нас шептала бабка Наумиха. Вона лікувала дітей від крику та бешихи, від зурочин і наговорів шептала баба Редьчиха. А в Коновалівці мешкав Дід Бутенко. він теж шептав від беху, у селі Василівці (Вільне) баба Маруся допомагала малим дітям позбавитися різноманітних хвороб. Кажуть, бувало, покличуть її до людини, яка ось-ось помре, а бабка заходить та посміхнувшись каже «Е-е-е, що це ти, голубчику, стогнеш! Житимеш». Говорять, що вона ніби відчувала, чи житиме людина, чи ні. Вона брала горщик, ставила хворому на сонячне сплетіння, запалювала в ньому старе ганчір'я і шептала.

В селі Паськівка була баба Оришка Бугай, вдало приймала роди, а Ольга Бутенко шептала і зналася на травах.

Ось так-то — немає нічого дивного в екстрасенсах, ворожбитах, цілителях, бо раніше в кожному селі було кілька таких талантів. А деякі замовляння використовувала в повсякденному житті кожна господиня. А якою травою голову мити, чи парубка "привертати знала кожна дівка.

(ІЗ СПОГАДІВ МЕЛАНИ МАКАРІВНИ ДУЗЕНКО ТА ОЛЕКСІЯ ЮХИМОВИЧА ТАРАНА)

Жителі Селещини люблять своя село. Та мабуть не кожен знає сторінки, про які на:.І так цікаво розповіли. На території Селещинсь-кої округи налічувалось кілька сіл. Найбільші з них Селещина і Щер- бані мали до 50 дворів, інші — Сухоносівка, Коновалівка, Паськівка, Латишівка — по ЗО хат. Тут чимало було майстрів. В сусідніх селах добре знали Івана Павловича Козиря — він шив одяг і взуття. Славився козаль Захарій Микитович Юхименко та Андрій Артемович Ганніченко. Вони лагодили вози, виготовляли підкови, сани, сільськогосподарське знаряддя. Знаною вишивальницею була Олександра Трохимівна Заєць. А коли починали зводити хату, то кликали столярів Якима Петровича Дворовенка та Афанасія Андрійовича Остапен-ка, скляра Тихона Погрібняка. Відра, залізний посуд робив Гнат Омелянович Бутекно. Добрі пасіки мали Тимофій Іванович Гри-горенко і Володимир Андрійович Перцевий. Майстерно пекла короваї на весілля Тварлицька. В центрі села стояли магазини. Один належав Шеванову, який мав мануфактуру, інший — споживчому товариству. Також діяло кредитове товариство.

В Селещині, в районі нинішнього РТП, був маєток пані Олени Петрівни Желковської (ще її старожили називають Хилкова, Жонков-ська). Це був дуже красивий будинок, в ньому господиня мешкала влітку, на зиму від'їжджала в Італію чи Францію. На початку травня кожного року у Селещині було велике свято — зустрічали пані. Вона заздалегідь повідомляла телеграмою про свій приїзд. Жінки варили обід, різали худобу, привозили бочки вина і пива. Дорогу від станції до будинку встеляли зеленню і потрушували піском. Коли до.Селе-щини під'їжджав поїзд, навкруги збиралося все село, прибували люди . й з інших поселень. У маєтку протягом двох днів було свято люди їли і пили з святкового столу.

Пані мала також економію у Шерстюківці. Коло маєтку був чудовий садок. Померла вона по дорозі додому з Італії. Дуже бідним селом була Латишівка. Тут мешкав пан Латишевсь-кий. Його будинок стояв серед мальовничої природи, за маєтком розміщувався садок, йому також належала частина річки, на якій розводилися лебеді.

Взимку пан жив у Києві. У нього був син, який мешкав у столиці, був інженером, приїздив до батька на власному автомобілі, швидкість якого була 20 кілометрів на годину. У цього пана було аж 500 десятин землі. Він її здавав в оренду і продавав. Частину землі в нього орендував Козловський. Землевласник Нестеренко передав угіддя до полтавського банку «Земська управа». Інколи на великі свята пани роздавали гроші біднякам. Яат'и-шевський дуже боявся революції і коли в 1914 році почув про німецьку війну, то всю землю вклав у банк на 50 років.

На Щербанях мешкала пані Нагаєвська. Маєток її знаходився на місці теперішнього двору асоціації імені Гоголя.

У Селещині, біля кафе і поблизу експедиції глибокого буріння в 1914 році стояли вітряки. Була недільна школа, якою завідувалі» Поліна Василівна. Дуже хорошою вчителькою була Ольга Василівна Олексій Юхимович Таран навчався в цій школі 2,5 роки. Тут вивчайся закон божий, спеціально приїздив його викладати священик І Базилівщини.

Страшною сторінкую в історії краю був голодомор 1933 року На Щербанях до голоду налічувалося до 80 хат, в період голодомору померло слизько 370 чоловік. Меланін Макарівна в 1933 році поховала двох своїх братів. Олексій Юхимович втратив батька двох братів племяника. Все до останньої крихти забирав Комітет незаможних селян.